Кобрін А. Проблемні питання звернення стягнення на самочинно побудований об’єкт нерухомості

Кобрін А. Проблемні питання звернення стягнення на самочинно побудований об’єкт нерухомості // Актуальні питання державотворення в Україні: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (30 березня 2012 року) / Редкол.: д.ю.н. І. С. Гриценко (голова), проф. П. С. Берзін (заст. голови), к.ю.н. І. С. Сахарук (відп. ред.) – К.: Прінт-Сервіс, 2014. – c.404-406

В сучасних умовах розвитку законодавства існують проблемні аспекти звернення стягнення на майно боржника. Одним з таких є випадок, коли майном боржника є самочинно побудований об’єкт нерухомості.

Проблема звернення стягнення на це майно полягає в трьох аспектах. По-перше, який правовий статус самочинно побудованого об’єкта нерухомості. По-друге, які шляхи вирішення цієї проблеми. По-третє, який з шляхів є ефективним.

Актуальність проявляється в тому, що, по-перше, не існує єдиного порядку вирішення даного питання; по-друге, існують прогалини в правовому регулювання окремих аспектів цього питання; по-третє, реалізація положення, згідно з яким

404

державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон ПВП)), є проблемним на практиці саме в ході звернення стягнення на самочинно побудований об’єкт нерухомості.

Правовий статус самочинно побудованого об’єкта нерухомості визначається Цивільним кодексом України (далі — ЦК). Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Отже, ЦК визначає, що самочинно побудованим об’єктом нерухомості може бути лише нерухому майно. Згідно з ч. 1 ст. 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні  ділянки, а також об’єкти, розташовані на  земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Обов’язковою ознакою для того, щоб визначити майно самочинно побудованим об’єктом нерухомості є наявність однієї з умов, якщо нерухоме майно будується або збудоване:

1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети;

2) без належного дозволу чи належно затвердженого проекту;

3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У разі визнання майна самочинно побудованим об’єктом нерухомості особа,  яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК). Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону ПВП у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку державний виконавець запитує відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а також запитує нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під арештом.

В даному випадку виникає проблема, яка пов’язана з тим, що де-факто у боржника є майно, яке має деякі ознаки нерухомого майна, але де-юре таке майно не є нерухомістю (відсутня державна реєстрація за ч. 1 ст. 182 ЦК), а тому звернення стягнення за ст. 63 Закону ПВП є неможливим.

Існують три основних підходи до вирішення цієї проблеми.

За першим підходом, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти  визнання  права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила  (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це  порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК). Цей підхід можливий лише, якщо боржник сам знесе самочинне будівництво, оскільки знесення за його рахунок неможливе, що зумовлене ч. ч. 2 – 4 ст. 52, ч. 1 ст. 63 Закону ПВП. За цим підходом державний виконавець може стягнути та реалізувати будівельні матеріали за ст. ст. 57, 62 Закону ПВП. Натомість даний підхід може бути малоефективним (згідно ч. 6 ст. 52 Закону ПВП стягнення на майно  боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, але сума виручена з реалізації будівельних матеріалів може бути низькою)

Другий підхід передбачений ч. ч. 5, 6 ст. 376 ЦК, згідно яких на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право  власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб; особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво,

405

якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. Цей підхід є ефективнішим, оскільки в даному випадку боржник отримує грошові кошти, сума яких є, як правило, більшою, ніж в першому підході.

Третій підхід передбачений абз. 1 ч. 3 ст. 331 ЦК, згідно якого до завершення   будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів,  обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). В цьому випадку можливий варіант продажу майна під розбирання. Цей підхід є ефективнішим, ніж перший та другий тим, що дане майно не є нерухомістю, а тому процедура звернення стягнення є простішою.

Таким чином, в сучасних умовах залишається актуальним питання звернення стягнення на самочинно побудований об’єкт нерухомості. В сучасних умовах існують три підходи до вирішення цього питання, натомість будь-який з них може тягнути проблеми на практиці. У цьому контексті актуальним на сьогодні вбачається внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження», де передбачити окрему процедуру звернення стягнення на самочинно побудований об’єкт нерухомості.

406

Запись опубликована в рубрике Право с метками , , , . Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий