Кобрін А. Є. Співвідношення атмосфероохоронного, повітряного і космічного права та їхне місце в системі права України // Реферат з курсу «Екологічне право України» — Київ — 2012 — 16 с. |
Вступ
Важливою ознакою будь-якої цивілізованої держави є наявність тієї чи іншої системи норм, тобто правил поведінки, що врегульовують динаміку суспільного життя. Важливий компонент системи норм складають правові норми, що утворюють систему писаного та неписаного права, метою якого є впорядкування людського руху за допомогою примусу держави. Будь-яка система права складається з структурних елементів, які взаємопов’язані та взаємодіють одні на одного. Це є галузі права, які врегульовують власний «шматок» суспільних відносин. Так як структурні елементи залежать один від одного, це означає, що у разі недієвості одного з елементів, вся система, тобто в цьому випадку система права, перестає працювати. Важливим елементом такої дієвості системи є визначеність та чітка структура, що утворює внутрішню узгодженість. Система права України на сьогоднішній день є більш-менш чітка та зрозуміла. Зокрема, це можна сказати про конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне та деяке інше право. Хоча відповідні галузі не захищені від нечіткості (наприклад, щодо розмежування адміністративного, фінансового і цивільного права по відношенню до господарського права). Така ж проблема вбачається і в екологічному праві, а саме в проблемі розмежування однієї з підгалузей екологічного та природоресурсового право — атмосфероохоронного права з повітряним і космічним правом. Тому метою роботи є аналіз думок з приводу розмежування атмосфероохоронного права з повітряним і космічним правом. |
Правове регулювання атмосфероохоронного, повітряного та космічного права.
Перш ніж переходити до розмежування атмосфероохоронного, повітряного та космічного права, потрібно встановити сферу регулювання відповідною галуззю суспільних відносин. Згідно із ч. 1 ст. 2 Конституції України суверенітет України поширюється на всю її територію [1], а згідно ч. 1 ст. 13 земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу [1]. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 92 виключно законами України визначаються засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку [1]. Виходячі з вищезазначеного можна зазначити, що Конституція України визначає атмосферне повітря як природній ресурс. Засади використання природних ресурсів і освоєння космічного простору відповідно до Конституції України встановлюються виключно законом. Атмосфероохоронне право. Основою правового регулювання охорони атмосферного повітря є Закон України «Про охорону атмосферного повітря» [8]. Крім того, норми права щодо охорони атмосферного повітря містяться також в Основах законодавства про охорону здоров’я [3], Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»[6] і в інших нормативно-правових актах (перелік інших актів можна знайти, наприклад, в книзі 2 екологічного законодавства України [14, с. 503-649], чи в науково-практичному коментарі Закону України «Про охорону атмосферного повітря» [19, с. 14-16]). Згідно преамбули Закону України «Про охорону атмосферного повітря» атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Цей Закон спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров’я людей та навколишнє природне середовище. Цей Закон визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря [8]. П. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» визначають, що атмосферне повітря — це життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень, а п. 2 ч. 1 ст. 1 відповідного закону зазначає, що охорона атмосферного повітря — це система заходів, пов’язаних із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного повітря, запобіганням та зниженням рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних факторів [8]. Повітряне право. Основним правовим джерелом в сфері повітряного права є Повітряний кодекс України [4]. Згідно преамбули Повітряний кодекс України встановлює правові основи діяльності в галузі авіації. Державне регулювання діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України спрямоване на гарантування безпеки авіації, забезпечення інтересів держави, національної безпеки та потреб суспільства і економіки у повітряних перевезеннях та авіаційних роботах [4]. П. 26 ч. 1 ст. 1 Повітряного кодексу України визначає, що використання повітряного простору України — це провадження діяльності, пов’язаної з польотами повітряних суден, з переміщенням (перебуванням) матеріальних об’єктів у повітряному просторі України, а також з вибуховими роботами, пусками ракет, усіма видами стрільб, у тому числі з метою здійснення впливу на гідрометеорологічні процеси в атмосфері, що становлять загрозу безпеці польотів повітряних суден та інших літальних апаратів [4]. Згідно ст. 2 відповідного кодексу Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України, а згідно ч. 1 ст. 3 дія цього Кодексу поширюється на фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості, які провадять діяльність у галузі авіації та використання повітряного простору України [4]. Ст. ст. 83, 84 Повітряного кодексу України визначають захист навколишнього природного середовища від шкідливого впливу польотів цивільних повітряних суден та захист населення від шкідливого впливу викидів (емісії) забруднюючих речовин, шуму, електромагнітного випромінювання, ризику авіаційних подій під час експлуатації повітряних суден. Космічне право. Правове регулювання космічних відносин здійснюється Договором про принципи діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла [2], Законом України «Про космічну діяльність» [7], Законом України «Про державну підтримку космічної діяльності» [5] та іншими нормативно-правовими актами (див, напр., Космічне право України: збірник національних і міжнародних правових актів [15]). Згідно ст. 2 Договору про принципи діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, не підлягає національному присвоєнню ані шляхом проголошення на них суверенітету, ані шляхом використання або окупації, ані будь-якими іншими засобами [2]. Згідно преамбули до Закону України «Про космічну діяльність» цей Закон визначає загальні правові засади здійснення космічної діяльності в Україні та під юрисдикцією України поза її межами. Положення цього Закону поширюються на всі види діяльності, пов’язаної з дослідженням і використанням космічного простору [7]. |
Наукові позиції щодо співвідношення атмосфероохоронного, повітряного і космічного права та їхнього місця в системі права України.
В літературі питання щодо співвідношення атмосфероохоронного, повітряного і космічного права є неоднозначним. Цікаво, що навіть в юридичному словнику говориться про проблемність цього питання: «атмосферне повітря є специфічним природним об’єктом перш за все тому, що його не можна індивідуалізувати в силу його природної рухливості, у зв’язку з цим у теорії екологічного права проблема правового статусу атмосферного повітря як об’єкта правової охорони завжди була гострою, і вона до сих пір не вирішена» [11, с. 335]. Причиною проблеми є те, що, по-перше, межі повітря, атмосферного повітря, космосу не є чітко встановленими, а по-друге, саме поняття атмосфероохоронне право, повітряне право і космічне права мають різний обсяг правового регулювання, що розуміється по-різному. На думку авторів юридичного словника різниця в поняттях «атмосферне повітря», «атмосфера» і «повітряний простір» полягає в наступному: атмосферне повітря в законодавстві розглядається і охороняється як природний, матеріальний об’єкт, а мова про атмосферу і повітряному просторі йде як про просторово-територіальному явище — просторі, що знаходиться над конкретною територією: Російської Федерації, суб’єкта РФ, окремого підприємства і т.д. [11, с. 335]. На думку М. М. Бринчука поняття «атмосферне повітря», «атмосфера» і «повітряний простір» значною мірою збігаються, але не цілком. Функціональна роль кожного з них у праві специфічна. Однак, на його думку, правомірно вживати поняття «охорона атмосфери» та «охорона повітряного середовища», маючи на увазі охорону атмосферного повітря [13, с. 49]. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» визначають, що атмосферне повітря — це життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень [8]. Тобто атмосфероохоронне право не поширюється на відносини з приводу повітря житлових і виробничих приміщень. На думку Бринчук М. М. до атмосферному повітрю не відноситься повітря, що знаходиться в компресорах, балонах і т.п., відносини з приводу повітря приміщень і знаходиться в ємностях регулюються санітарним, в тому числі цивільним, житловим законодавством. На його думку критерієм розмежування атмосферного повітря та іншого повітря служить природний зв’язок першого з природним середовищем [12, с. 534] Актуальним питанням залишається питання визначення межі правового регулювання атмосферного повітря. На думку М. М. Бринчука такі межі визначаються державним суверенітетом держави над своїм повітряним простором. Охорона атмосферного повітря повинна забезпечуватися в межах практично можливого використання повітряного простору або практичного впливу на стан атмосфери. Певною мірою межа дії законодавства визначається можливим висотною межею, яку досягають літаки або інші літаючі пристрої [12, 535]. В іншій своїй роботі М. М. Бринчук зазначає, що у практичному відношенні вирішення питання про визначення меж повітряного простору викликається головним чином необхідністю чіткого розмежування сфери застосування норм повітряного і космічного права. При цьому пропонувалися різні висоти кордону: 80 км (Франція), 100 км (Італія, Канада, Іран, Бельгія), 100-110 км (СРСР) над рівнем океану. При обговоренні питання про межу повітряного простору висловлювалися сумніви в доцільності пов’язувати встановлення такої межі з «безуспішними пошуками природного кордону між повітряним і космічним простором» [13, с. 66]. Проблемним і невирішеним залишається питання співвідношення атмосфероохоронного та повітряного права. Термін «повітряне право» з’явився в 90-і роки XIX в німецькому праві, і його предмет поряд з іншими елементами включав регулювання відносин, що стосуються охорони здоров’я забезпечення сприятливого стану повітря у промислових підприємствах тощо. На початку XX ст. у зв’язку з розвитку авіації цей термін став застосовуватися до правових питань, що стосуються правового режиму повітряних пересувань. У ті роки термін «повітряне право» в його новому розумінні поширився у багатьох країнах. І. С. Перетерский, висловлюючись з приводу даного терміну, вже в 20-і роки відзначав що він «представляється неточним і умовним». І. С. Перетерский говорив що «якщо міркувати абстрактно, то термін «повітряне право» мав би означати правову дисципліну, яка займається всіма можливими способами використання повітря і повітряного простору. Дисципліна ця мала б загальну частину (право держави і приватних осіб на повітряний простір) і частина особливу, в якій розглядалися б окремі випадки використання повітряного простору. У цю останню частину входили б такі питання, як про права власника землі на повітряний стовп (тут же — питання права сусідства), санітарні питання і «право повітряних сполучень», яке ділилося б на 1) право радіопередач, і 2) право повітряних пересувань. Сучасне повітряне право було б цим останнім відділом загальної дисципліни «повітряне право». Однак, на думку М. М. Бринчука, від терміну «повітряне право» пора відвикати зважаючи на неточності цього терміна [13, с. 34-35]. Хоча далі він зазначає, що «саме повітря є об’єктом правового регулювання за законодавством про охорону атмосферного повітря. За аналогією з найменуваннями інших галузей радянського законодавства і права — земельного, водного, гірського, лісового, з урахуванням висловлених міркувань найбільш точним, відповідальним суті регульованих відносин найменуванням галузі права є «повітряне право», відповідно і «повітряне законодавство»» [13, с. 35]. Цікавою є позиція В. В. Костицького, який зазначає, що «предметом правового регулювання повітряного права зараз не оправдано визнаються відносини, що складаються в авіаційній сфері, а точніше у сфері авіаційного транспорту. Ймовірно, що таке розуміння предмету повітряного права обумовлене сферою дії Повітряного кодексу України … Предметом правового регулювання формованої галузі у системі екологічного права, що отримала «робочу» назву «атмосфероохоронне» право є відносини, пов’язані з охороною атмосферного повітря, яке у Законі України «Про охорону атмосферного повітря» … У цій ситуації виникає питання про місце у системі права правових норм, що стосуються функціонування авіаційного транспорту. На нашу думку, їх доцільно об’єднати у рамках правового міжгалузевого інституту «Авіаційне право», який включав би як норми екологічного, так і норми повітряного та господарського права. Система комплексної підгалузі повітряного права, таким чином, включала б такі інститути права, як суверенітет держави на повітряний простір, загальні засади використання повітряного простору для господарських потреб, екологічна безпека повітряного простору (нинішнє атмосфероохоронне право), авіаційне право (нинішнє повітряне право), правове регулювання розміщення висотних споруд» [16, с. 9, 12; 17, с. 4-9; 18, с. 4]. В деяких роботах В. В. Костицький зазначає, що предметом правового регулювання повітряного права має бути увесь комплекс суспільних відносин, пов’язаний як охороною хімічного складу та попередженням шумового «забруднення» повітря, так і з його використанням, причому, не тільки для транспортних потреб авіації, але й для розміщення висотних об’єктів та об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням авіації, а також використанням атмосферного повітря у якості природної сировини, як це має місце у діяльності заводів по виробництву азотних міндобрив для сільського господарства» [17, с. 7; 18, с. 4]. Далі говориться, що «наука повітряного права могла б зайняти відповідне місце у системі повітряного права, а останнє логічно входило б до природноресурсового комплексу у системі екологічного права. Це надало б можливість забезпечувати систематизацію юридичної науки, у тому числі вирішити питання про «приписку» повітряного права до спеціальності 12.00.06. «земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право», не виключаючи, правда, можливості підготовки наукових робіт, зокрема, дисертаційних у рамках спеціальностей „12.00.07. адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право” та „12.00.04. господарське право і господарський процес”. Одночасно вирішилося б питання про навчальну дисципліну «Повітряне право України» як комплексний курс, що охопив би усі вище названі проблеми» [18, с. 4-5]. Думається, що проблема розмежування атмосфероохоронного права з повітряним правом залишається невирішеною і потребує подальшого дослідження. Думається переконливою позиція згідно якої атмосфероохоронного права називати повітряним правом, а сьогоднішнє повітряне право іменувати авіаційне право. Існує також проблема щодо розмежування атмосфероохоронного права та космічного права. В постанові № 189 Президії національної академії наук України «Актуальні проблеми міжнародного та національного космічного права» від 27.06.2007 р. зазначено, що «однією з найбільш актуальних проблем міжнародного космічного права є делімітація космічного й повітряного простору. В світовій науці існують дві точки зору на цей предмет. Одна з них полягає в тому, що правові режими повітряного й космічного простору ґрунтуються на різних принципах й у цьому контексті багатостороннім міжнародним договором повинна бути встановлена чітка межа між повітряним і космічним простором (територіальний підхід). Друга позиція зводиться до того, що для встановлення такої межі немає об’єктивних критеріїв, а штучне встановлення цієї межі може створити більше проблем, ніж їх існує сьогодні (функціональний підхід)» [9]. На думку О.В. Беглого, космічний простір — це простір за межами земної атмосфери, включаючи Місяць та інші небесні тіла. На його думку, «на цей час нижня межа космічного простору встановлюється міжнародним звичаєм і становить 100-110 км над поверхнею Світового океану» [10, с. 31]. На його думку, «встановлення меж космічного простору є, по суті, встановленням меж національної відповідальності щодо контролю за діяльністю приватних організацій і підприємств. До того ж делімітація (встановленням меж) космічного простору щільно пов’язана з ще одною актуальною проблемою — справедливим розподілом геостаціонарної орбіти, яку міжнародна спільнота визнала обмеженим природним ресурсом і на частки якої, що знаходяться над національними територіями, мають претензії деякі екваторіальні країни» [10, с. 32]. Оскільки атмосфероохоронне право регулює суспільні відносини при межі 100-110 км над поверхнею землі, а нижня межа космічного простору становить 100-110 км над поверхнею Світового океану, то відповідний простір, що знаходиться на висоті 100-110 км над поверхнею землі є «кордоном» правового регулювання атмосфероохоронного права та космічного права. Думається, що чітко таку межу встановити неможливо, а тому можна лише умовно визначити перехід правового регулювання галузі права. Якщо ж певний казус виникає саме на «кордоні» правового регулювання відповідних галузей, то потрібно визначати суть відносин, які виникли у певному випадку. |
Висновки
1. Конституція України визначає атмосферне повітря як природній ресурс. Засади використання природних ресурсів і освоєння космічного простору відповідно до Конституції України встановлюються виключно законом. 2. Основою правового регулювання охорони атмосферного повітря є Закон України «Про охорону атмосферного повітря». 3. Основним правовим джерелом в сфері повітряного права є Повітряний кодекс України. 4. Правове регулювання космічних відносин здійснюється Договором про принципи діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, Законом України «Про космічну діяльність» та іншими нормативно-правовими актами 5. В літературі питання щодо співвідношення атмосфероохоронного, повітряного і космічного права є неоднозначним. 6. Атмосферне повітря в законодавстві розглядається і охороняється як природний, матеріальний об’єкт, а мова про атмосферу і повітряному просторі йде як про просторово-територіальному явище — простір, що знаходиться над конкретною територією. 7. Проблема розмежування атмосфероохоронного права з повітряним правом залишається невирішеною і потребує подальшого дослідження. Думається переконливою позиція згідно якої атмосфероохоронного права називати повітряним правом, а сьогоднішнє повітряне право іменувати авіаційне право. 8. Атмосфероохоронне право регулює суспільні відносини до межі 100-110 км над поверхнею землі, а нижня межа космічного простору становить 100-110 км над поверхнею Світового океану, то відповідний простір, що знаходиться на висоті 100-110 км над поверхнею землі є «кордоном» правового регулювання атмосфероохоронного права та космічного права. Чітко встановити таку межу неможливо, а тому можна лише умовно визначити перехід правового регулювання галузі. Якщо ж певний казус виникає саме на «кордоні» правового регулювання відповідних галузей, то потрібно визначати суть відносин, які виникли у певному випадку. |
Список використаних джерел
1. Конституція України / Відомості Верховної Ради України, 1996, N 30, ст. 141. 2. Договір про принципи діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/995_480 3. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 4, ст.19 4. Повітряний кодекс України / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 48-49, ст.536 5. Закон України «Про державну підтримку космічної діяльності» / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 22, ст.172 6. Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1994, N 27, ст.218 7. Законом України «Про космічну діяльність» / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 1, ст. 2 8. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 50, ст.678 9. Постанова Президії національної академії наук України №189 від 27.06.2007 / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nas.gov.ua/infrastructures/Legaltexts/nas/2007/regulations/OpenDocs/070627_189.pdf 10. Бєглий О.В. Космічне право: Навчально-методичний посібник. — К.: Освіта України, 2009. — 104 с. 11. Большой юридический словарь (под ред. А.В. Малько). — Проспект, 2009 г. -505 с. 12. Бринчук М.М. Экологическое право (право окружающей среды): Учебник для высших юридических учебных заведений. — М.: Юристъ, 2000. — 688 с. 13. Бринчук М.М. Правовая охрана атмосферного воздуха / М.М. Бринчук. – М., 1985. – 174с. 14. Екологічне законодавство України. В 4-х книгах / За. ред. акад. В. І. Андрейцева. Упорядники: В. І. Андрейцев, П. І. Лапечук. — Книга 2. — К.: Видавничий Дім «Слово», 2007. — 656 с. 15. Космічне право України: Збірник нац. і міжнар. правових актів. / Упоряд. : І.П. Андрушко, О.В. Бєглий; Відп. ред. Н.Р. Малишева та Ю.С. Шемшученко. — 3-тє вид., переробл. та допов. — К., Юрінком Інтер — 352 с. 16. Костицький В.В. До питання про розвиток системи права та критерії його поділу на галузі (на прикладі екологічного та повітряного права) / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.kostytsky.com.ua/upload/doc/sprava.pdf 17. Костицький В.В. Питання поняття та предмету повітряного права України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// www.kostytsky.com.ua/upload/doc/povitr.pdf 18. Костицький В.В. Питання предмету та принципів повітряного права: економічний патріотизм як принцип права / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kostytsky.com.ua/upload/doc/patr.pdf 19. Науково-практичний коментар Закону України «Про охорону атмосферного повітря» / Г. І. Балюк, І. С. Гриценко, Т. Г. Ковальчук (та ін.); за ред. Г. І. Балюк. — К. : Юрінком Інтер, 2011. — 328 с. |