Кобрін А. Є. Актуальні питання розмежування господарської та адміністративної підвідомчості

Кобрін А. Є. Актуальні питання розмежування господарської та адміністративної підвідомчості // Верховенство права очима правників-початківців : матер. Всеукр. студ. наук. конф. (Одеса, 26 квітня 2012 р.) / відп. за випуск д.ю.н., проф. В.М. Дрьомін / Націон. ун-т «Одеська юридична академія». — Одеса : Фенікс, 2012. — с. 420-422.

В динаміці суспільного життя між суб’єктами суспільних відносин виникають, змінюються та припиняються зв’язки. Натомість іноді такі зв’язки можуть мати конфліктний характер, що може призвести до конфліктних ситуацій, які потрібно вирішити з метою внормування динаміки життя. Одним з таких засобів є захист свого права та інтересу в суді. Важливим кроком для реалізації свого права на захист в суді є обрання суду, який компетентний розглядати конкретний спір.

Конституція України (ч. 3 ст. 124) та Закон України «Про судоустрій та статус суддів» (ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 18) визначає систему судів України через призму спеціалізації, юрисдикції та підвідомчості, що дозволяє розмежувати спори на які поширюється компетенція суду. Чітке розмежування підвідомчості, тобто повноважень щодо справ, на які поширюється компетенція суду, має теоретичне та практичне значення, оскільки подання позову до некомпетентного суду може мати негативні наслідки (п. 1 ч. 1 ст. 62, п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК), п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 107, п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС) тощо). Натомість, як показує судова практика, в Україні є проблемні питання щодо вирішення деяких категорій справ. Така проблема пов’язана з тим, що в законодавстві України наявна розмитість підвідомчості, що дозволяє здійснювати різне тлумачення відповідних положень.

Одним з таких прикладів є конкуренція адміністративної та господарської підвідомчості. На практиці виникають різні випадки, що свідчать про невизначеність законодавця з відповідного питання. Відомі непоодинокі випадки, коли адміністративний чи господарський суд відмовляє у відкритті провадження, посилаючись на те, що відповідний спір потрібно розглядати в порядку господарського чи адміністративного судочинства, хоча такий спір є підвідомчим відповідному суду. Існують випадки, коли і адміністративний, і господарський суд може розглядати одні й ті ж самі справи.

Слід зазначити, що адміністративне та господарське судочинство є різним і має свої особливості. Наприклад, обов’язок доказування в відповідних процесах є різний. Ст. 33 ГПК визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які

420

вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а ч. 2 ст. 71 КАС покладає обов’язок доказування на відповідача (суб’єкта владних повноважень), якщо він заперечує проти адміністративного позову. А тому для юридичної особи, яка оскаржує рішення Антимонопольного комітету України (далі — АМКУ), вигідніше подати позов до адміністративного суду, оскільки в такому випадку обов’язок доказування лежить на суб’єкті владних повноважень. Думається, що така ситуація дає підстави для зловживання правом та є неприпустимою і повинна бути вирішена.

Підвідомчість господарського та адміністративного судів закріплена в ГПК і КАС. Конкуренція компетенція базується на розмитості та колізії пп. 4 п. 1, п. п. 3, 6 ст. 12 ГПК, ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі — ЗУПЗЕК) і ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, ч. 1, п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 2 ст. 17 КАС. Наприклад, ст. 60 ЗУПЗЕК надає право оскаржити рішення АМКУ до господарського суду. Ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та Указ Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» відносять АМКУ до органів виконавчої влади. П. 1 ч. 1 ст. 3 КАС визначає, що справа адміністративної юрисдикції — це публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади.

Відповідні питання частково вирішуються постановами пленуму, інформаційними листами господарського та адміністративного судів, але вони не мають обов’язкового характеру, що не дає стабільності в регулюванні цього питання. Не дає чіткої відповіді й рішення Конституційного суду України від 01.04.2010 №10-рп/2010, де суд зазначив, що «…спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб’єктом владних повноважень, пов’язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності». Натомість в цьому формулюванні відсутнє положення «виключно» або «лише», що дає можливість говорити, що господарський суд також компетентний розглядати такі справи.

Вирішення цієї проблеми може бути здійснено шляхом внесення змін до КАС та ГПК. Можливі два варіанти.

1. Віднесення всіх справ, що пов’язані із суб’єктом владних повноважень до підвідомчості адміністративних судів. В такому випадку потрібно внести зміни до ст. 60 ЗУПЗЕК і п. 3, 6 ч.1 ст. 12 ГПК.

2. Залишити положення ст. 12 ГПК в тій же редакції, але внести зміни до ст. 17 КАС шляхом доповнення ч. 3 пунктом 5 «що належить вирішувати в порядку господарського судочинства».

421

Можливі й інші модифікації цих варіантів, але думається, що другий підхід є більш обґрунтованим, оскільки справи пов’язані з оскарженням рішень АМКУ більшою мірою мають господарський характер.

В контексті цього також є проблемним питання щодо підвідомчості земельних спорів. Вважаємо, що у випадку, коли суб’єкт господарювання та суб’єкт владних повноважень є рівними суб’єктами правовідносин (наприклад, приватизація земельної ділянки шляхом її продажу на конкурентних засадах), то такі спори потрібно розглядати виключно в порядку господарського судочинства. Натомість, коли суб’єкт є «сильною» стороною у спорі (наприклад, безоплатна приватизації земельних ділянок), то такі справи мають розглядатися в адміністративних судах.

Таким чином, питання розмежування підвідомчості господарських та адміністративних судів залишається актуальним і потребує подальшого напрацювання. Розмитість положень ст. 12 ГПК та ст. 17 КАС створює колізію при розгляді судами деяких категорій справ, що є неприпустимим, а тому пропонується внести зміни до відповідних кодексів з метою встановлення визначеності права.

422

Запись опубликована в рубрике Право с метками , , , , . Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *