Україна між сходом та заходом: апокаліпсис чи модель майбутнього

Україна насправді
ділиться не на Схід і Захід,
а на совок та несовок
Лесь Подерв’янський

«Де ти, Україно?» і «Куди ти йдеш, Україно?». Мабуть, це ті два запитання, на які Україна не може дати відповідь навіть сьогодні. Помаранчева революція 2004, Революція гідності 2014-2015 років, підписання асоціації з ЄС — це все зорієнтувало Україну на сторону західної інтеграції, але недалекі та відносні перспективи членства в Митному союзі та подальшої інтеграції в «східний політико-економічний простір» вилилися нам у формі де-юре антитерористичної операції чи де-факто війни. Ми живемо в часи, коли центр Європи знаходиться в Україні, але багато говорять: «А ось в Європі краще, а в нас все погано». Виникає питання: а де ми тоді? З одного боку, ми відмовилися від східної інтеграції на користь західної, але не слід забувати, що в Україні були, є і будуть політичні сили і певна частина населення, які оберуть східну інтеграцію. Питання: куди ми йдемо?

Мені здається, тут проблема не в східній чи західній інтеграції, а в різному світосприйнятті. Я не думаю, що західні і східні німці були різними суттєво, але вони обрали різний шлях в певний історичний період і лише з падінням Берлінської стіни країна стала єдиною, але старі звички східних німців ще довго створювали проблеми в країні, в першу чергу, в ментальному сприйнятті, що опосередковано відобразилося в потребі дотаціювання східних регіонів і навіть сьогодні можна побачити різницю в розвитку цих двох частин країни.

По суті схід і захід — це проста географія. Корея розмежувалася на північну та південну, а не на західну і східну. Реальна причина нашої диференціації єдиного українського народу — це різний вплив минулого і сьогоднішнього. В усіх цих випадках ми можемо побачити бажання різних частин населення створення свого політико-економічно-соціального порядку і великий вплив тут має боротьба капіталістичного та комуністичного світів, тому в більшій мірі ми бачимо розмежування населення на совок та несовок.

Наша країна позбулася радянського устрою, але відголосок того покоління ще залишається в серцях частини громадян, які з ностальгією згадують ті часи. «А яка була тоді смачна ковбаса» — кажуть вони, але забувають, що біологічно людина в їхньому віці втрачає 50-80% рецепторів смаку, а тому та ж ковбаса для них втратила свій смак, та й не слід забувати, що для них це часи романтики, першого кохання, перших досягнень та розчарувань, але це найкращі і найбільш запам’ятовуючі моменти, а життя після 25 майже у кожного перетворюється в однакові та повторюючі сірі дні — робота, сім’я, сон. Я не скажу, що та система суспільного устрою була поганою на противагу капіталізму, але вона мала свої плюси та мінуси.

Що ж в нас з цього виходить? Світ поділився в свій час на два табори — капіталістичний та комуністичний. Звісно, в Україні зараз мова не йде про таку боротьбу, але рефлексія того протистояння відродилася в боротьбі Росії проти майже всього світу за власне місце під сонцем. Свого часу німці захотіли реваншу за першу світову війну, так і Росія як одна з правонаступниць Радянського Союзу, який програв в холодній війні, хоче взяти реванш і створити та встановити власну гегемонію в світі.

В аспекті цього певна частина українців підтримає такі намагання Росії, переносячи давно відомі шаблони: «США — фашистсько-терористична держава», «Путін, Сталін, Ленін — молодці», «Голодомору не було, а був просто голод», «Бандера — фашист» і інші шаблони. Звісно, в кожного такого українця різний комплекс шаблонів, але головне розуміти, що вони залишаються українцями. З іншого боку є інша частина населення, які стверджують: «Росія — фашистсько-терористична держава», «Хмельницький, Петлюра, Бандера — молодці», «Голодомор — трагедія українського народу», «Путін — фашист» та інші. Ми бачимо, що шаблони за своєю суттю діалектично протилежні. Що ж нам тоді не бути єдиною країною і розділитися на якусь Новоукраїну та Новоросію? На це питання я би дав негативну відповідь, але таке протистояння не призведе до якогось прогресу країни, бо кожна сторона буде тягнути на свою сторону і буде протистояти розвитку, і можлива тільки деградація, і не має значення в цьому, кого більше — ми всі живемо в одній країні, із Львову до Донецьку, з Києва до Севастополя. Це ще раз підтверджує поділ на «совок» та «несовок».

Якщо ми, совки та несовки, різні, то чи є щось однакове для нас? Так є. Це те, що ми українці. Хто ж ми такі українці і чи є якийсь український менталітет однаковий для всієї нашої популяції? На ці питання дав чітку позитивну відповідь Олександр Стражний у своїй книжці «Український менталітет: Ілюзії. Міфи. Реальність». Автор визначив наступні елементи «мозаїки української душі»: осілість, хазяйновитість, консерватизм, універсальність, миролюбство, сміливість, волелюбність, демократичність, духовність, обдарованість, образність сприйняття, сентиментальність, містицизм, сердечність, відкритість, барокове мислення, кмітливість, хитрість, лукавство, самовілля, оптимізм, життєрадісність, розвинене почуття гумору, преклоніння перед жінкою, повага до родини, еротичність. На противагу цьому автор наводить наступні характеристики та архетипи росіянина: культ царя, архетип сильної руки, агресивність, жорстокість, державність, патріотизм, відсутність свободи особистості, імперське мислення, широчінь душі, безкорисливість, корупція, мораль, неповага до закону, благородність, презирство до людини, гостинність, недоброзичливість, культура, нечемність, підприємницька спритність, лінощі, поспішність, категоричність, рішучість, непередбачуваність, допитливість, невибагливість, гумор, товариськість, пияцтво, кохання. Як ми бачимо, такий набір різнить українця та росіянина.

Також автор точно передає «відгомони забутих недуг», які були набуті українцем, перебуваючи в складі різних держав. Ними є провінційність, занижена самооцінка, «совковість», наївність, інфантильність, недбалість, замкненість у своїй групі, брак цілеспрямованості, скупість, жадібність, неповага до себе та інших, анархічність, непослідовність, прагнення «служити двом панам», слабка допитливість, зневага до здоров’я, амурний авантюризм. З усього цього переліку не можна не побачити «совковість». Як би там не було, але це негативна і радянізована риса, яка існувала, існує і ще мінімум 20 років буде існувати, бо «Леніна звалили» — буде трагедією для українських совків, хоча всі пам’ятають «Не сотвори собі кумира…».

Що ж в собі тримає ця совковість? Це по суті архетип, який досі існує в розумах homo soveticus. Homo soveticus, вони ж совки, існують по всій Україні, але чим західніше область чи далі від Росії, тим менше їх серед населення області. 70 років панування радянської ідеології на чолі з Комуністичною партією Радянського Союзу, яка спочатку була лівою, але з переходом до підтримання радянських традицій, звичаїв, консерватизму, створення номенклатури, стала правою, не могли не вплинути на психіку людей. Кількість homo soveticus неможливо зараз підрахувати, але це, як мінімум, електорат Комуністичної партії України, тобто 4-5%, але загалом, мені здається, такий відсоток населення варіюється з 10% до навіть 30%, залежачи від того, що підпадає під це поняття. Мені здається, в складі совковісті радянська психокультура займає центральне місце.

Що ж таке радянська психокультура? Вбачаю, що це комплексне поняття, яке включає, в першу чергу, концепцію «загниваючого заходу»: в нас все добре, а на заході все погано. Достатньо подивитися відео з деяких каналів Білорусії, Росії, Північної Кореї. Наприклад, відео з білоруського каналу, що діти в США вимушені їсти пацюків, бо немає, що їсти, хоча, звісно, це ахінея. Яскравим прикладом був експеримент журналу «Esquire», коли вони взяли старого радянізованого діда з Росії і повезли в США, зокрема в місто Нью-Йорк. Результатом цього стала зміна ціннісних орієнтирів цього діда і викорінення цього «загниваючого заходу» з голови, але скільки залишається таких людей, що підтримують тезу про «загниваючий захід»? Як шуткує мій батько, було б непогано для України возити автобуси, наприклад, з донецької області до Європи, але не далі Польщі, бо в Німеччині нічого не зрозуміють. «Навіщо піднімати люк на 2 сантиметри, якщо він просів?» — спитають вони. Проблема в тому, що багато homo soveticus не були в країнах центрально-західної та західної Європи і їм залишається вірити телеканал, що там все погано і «там одні геї», хоча реальність далека від цього.

Інша складова світосприйняття homo soveticus, це надія не на власне я, а на чоловіка в образі близької до душі партії або завзятого президента, який прийде й вкрутить у під’їзді лампочку.

Також не можна забувати про середовище, в якому жив homo soveticus: подвійна мораль, нехлюйство, блат, повсюдне хамство, неповага, алкоголізм, черги за продуктами. В так званих Донецькій народній республіці та Луганській народній республіці ми можемо побачити яскравих представників homo soveticus. Якщо подивитися відео, де показане вибори голови ДНР, то можна побачити, що в основному це дідусі та бабусі, найбільший електорат секти воскресіння «трупа» радянської держави, а молодь було складно побачити, хоча, звісно, серед неї також є прихильники радянського життя. Ще яскраві приклади буденного життя республік: стукацтво (в інтернеті є приклади, коли мешканці будинку в Донецьку писали, що в них сусіди з українська символіка), приписки, розкрадання (яскравий приклад — пограбування 29 травня 2014 р. супермаркету «Метро»), аморальність, пияцтво (в Луганську та Донецьку один з найбільших показників споживання літрів алкоголю на душу населення), черги за «гуманітаркою» тощо.

Що ж нам треба зробити? Завдання просте — перетворити homo soveticus на homo europicus та homo ukrainicus або хоча б знищити комплекс комуністичного заангажованості та віри в фальшиву утопію. Звісно, «певну категорію людей просто вбити», як сказав Богдан Буткевич в ефірі hromadske.tv, це не вихід. Перевиховання чи інформаційно-пропагандиська політика навряд чи щось змінить. Найкращий варіант — це повний перехід на європейські стандарти і швидкий стрімкий розвиток економіки шляхом спрощення та прибирання зайвих адміністративних процедур, встановлення електронного управління, реформування правоохоронних органів та інших крутих штук. Наше законодавство в багатьох питаннях відповідає європейському, але реалізація багатьох норм просто ще незрозуміла, складна та заплутана. Тільки реформування і повний вперед через двері Європейського союзу. Чому нам це потрібно? Таким чином, не буде особливою різниці, чи ти совок чи несовок. В Литві, наприклад, є совки, але їх дуже мало, бо ще в 90-х роках країна відкинула радянське минуле, проголосивши його окупацією, та демонтувала пам’ятники Леніна і зараз, не маючи особливих ресурсів, країна створила сильний середній клас, а середня заробітна плата приблизно 700 євро.

Так все ж таки апокаліпсис чи модель майбутнього для України? Модель майбутнього з присмаком апокаліпсису. Апокаліпсис в Автономній республіці Крим, де немає світла, достатньої кількості прісної води, менша кількість бюджетних коштів (Україна в 2014 виділяла в 4 рази більше грошей, ніж Росія в 2015), а туризм буде падати у зв’язку з ізоляцією Криму у світі, відсутнє функціонування платіжних карток, проект мосту через Керченську переправу залишається на папері, а ціни виросли і будуть рости. Так звані «народні республіки», як маленький гібридний радянський «рай», не мають перспектив, в принципі. Анархічність і панування банд призвела лише до політики сили, що за всю історію не призводило ніколи до стабільності такого політичного режиму, а суміш з відродженими негативними совковими традиціями і звичаями просто перетворить «народні республіки» в cамознищуюче суспільство. Їх чекає доля невизнаних республік, таких як Абхазія, Південна Осетію, Придністров’я, тобто апокаліпсис. Україна ж стала на шлях євроінтеграції, але початок вже небезболісний, бо вона втратила територію, яку в найближчий час буде складно повернути, і найближчі перспективи також обіцяють бути болісними, але модель майбутнього — це Україна, реформувавши себе, своє світосприйняття, культуру, пройшовши через економічне чудо, яка є членом Європейського Союзу, повернула контроль над частиною території Донбасу та Криму і співпрацює з Росією торгівельно. Наостанок хочеться згадати популярний надпис в інтернеті: «Хочеш в Європу? Не плюй в ліфті! Не гадь у під’їзді! Не кидай сміття повз урни! Їдь за правилами! Поступайся місцем в громадському транспорті! Не давай і не бери хабарів! Не напивайся вщент! Поважай свою історію і культуру — і ти сам не помітиш, як опинишся в цивілізованій державі!». Україна може бути західною країною, але давайте всі разом допоможемо їй в цьому — просто почнемо з власної культури та світосприйняття.

Запись опубликована в рубрике Взгляды, Политика. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *